|
|
Главная страница -> Технология утилизации
Выравнивание относительных цен и естественные монополии. Вывоз мусора. Переработка мусора. Вывоз отходов.Одним із основних напримків реалізації Комплексної державної програми України з енергозбереження є всебічне впровадження заходів з енергозбереження на регіональному рівні. Об'єктивний анаіліз показує, що серед лідерів у реалізації політики енергозбереження є м. Київ. 1.1. Сучасний стан економіки і енергозабезпечення м.Києва Київ - одне з найбільших міст Європи, не тільки столиця, але й великий індустріальний, науковий і культурний центр України. На початку 2001 року населення м. Києва складало 2,6 млн, чоловік. Тут проживає кожен дев'ятнадцятий мешканець України. Сьогодні Київ має потужний економічний потенціал. На його території зосереджено понад шість відсотків виробничих та невиробничих основних фондів держави, діє 424 великих промислових підприємства, десятки будівельних та транспортних організацій. Базою енергетичного господарства м. Києва є АК Київенерго - найбільший виробник теплоенергії і один з десяти найбільших виробників електроенергії в Україні. Встановлена потужність джерел теплопостачання АК Київенерго складне 6400 Гкал/год, електрична потужність - 1200 МВт. АК Київенерго експлуатує унікальний теплофікаційний комплекс централізованого теплопостачання, котрий є одним з найбільших у світі (третій після АТ Мосенерго та АТ Лененерго ). Енергокомпанія на 100% забезпечує споживання м. Києва в електроенергії та на 70% в теплоенергії. Теплопостачання міста забезпечують додатково (згідно зі схемою теплопостачання, погодженою у 1997 р.) 419 опалювальних котелень загальною тепловою потужністю 4610 Гкал/год, у тому числі 12 районних опалювальних котелень загальною потужністю 3197 Гкал/год. За даними зазначеної схеми теплопостачання в місті є 346 промислових котелень загальною потужністю 5066 Гкал/год. 1.2. Напрями поліпшення роботи екергозбереження в м. Києві За час дії Комплексної програми енергозбереження м. Києва прийняті важливі державні рішення, які стосуються питань підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів та енергозбереження сферами економіки, суб'єктами господарювання та населенням міста. Основними з них є Указ Президента України від 16 червня 1999 року № 662 Про заходи щодо скорочення енергоспоживання бюджетними установами, організаціями та казенними підприємствами . Послання Президента України до Верховної Ради України Україна - поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000 -2004рр. , рішення Ради регіонів при Президентові України Про ситуацію в енергетичному комплексі України та невідкладні заходи з подолання енергетичної кризи . Указ Президента України від 10 береіня 2000 року № 457 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 лютого 2000 року Про невідкладні заходи щодо подолання кризових явищ у паливно-енергетичному комплексі України , Програма Україна-2010 , Програма діяльності Кабінету Міністрів України тощо. Протягом двох останніх років прийнято постанови Уряду, в яких порушені питання щодо вирішення проблем з енергозбереження. Так. постановою Кабінету Міністрів України від 14 травня 1994 року №820 затверджена Програма реконструкції житлових будинків перших масових серій, постановою від 4 лютого 1999 року №139 затверджено план-графік по встановленню лічильників тепла і води в бюджетній сфері, постановою від 19 жовтня 1998 року №1657 скориговано план-графік по встановленнго приладів обліку воли і теплової енергії в житлових будинках та ін. Розроблена низка програм щодо розвитку житлового будівництва, Київського метрополітену, реконструкції теплових мереж м. Києва на 1999-2003 рр.. використання природного гачу як моторного палива на автотранспорті м. Києва на період до 2010 року, розміщення житлово-цивільного вільного та комунального будівництва н м. Києві на 2000 - 2002 рр., створення Київської системи поводження-з відпрацьованими технічними мастилами та інше. В розвиток діючої міської програми з енергозбереження в 14 районах міста були розроблені районні програми енергозбереження, які доповнювали міську програму і сприяли її виконанню. При розробці Змін та доповнень до Комплексної програми енергозбереження м. Києва приймались до уваги Додаткові заходи та уточнені показники виконання Комплексної державної програми енергозбереження України , діючі на сьогодні законодавчі та нормативні акіи України в сфері енергозбереження, пропозиції районних державних адміністрацій м Києва, підприемств і організацій, науково-дослідних інститутів. Запропоновані зміни та доповнення до Комплексної програми енергозбереження м. Києва визначають політику і практику забезпечення досягнення головної мети - зниження в період 2001 -2005 років і на перспективу до 2010 року енергоємності валового внутрішнього продукту, встановлюють поетапно рівні зниження споживання господарством і населенням міста паливно-енергетичних ресурсів. Фінансовою основою Комплексної програми енергозбереження м. Києва має стати баланс витрат і джерел фінансування, розробка фінансових механізмів, які мають бути підкріплені розробленими та прийнятими нормативними актами Київської міської державної адміністрації та Київської міської ради. 1.3. Уточнення покашнків реалмапії Комплексної програми енергозбереження м.Києва Перспективи розвитку м. Києва Стратегією розвитку Києва на найближчі 20 років має стати створення цивілізованої європейської столиці. Столична влада сьогодні формує стратегію збалансованого економічного, соціального та екологічного розвитку Кієва та київського регіону з 2001 до 2020 року і на більш віддалену перспективу, базою якої має стати якнайширше використання ресурсо- та енергозбереження. Розвиток системи енергопостачання в місті має враховувати інтенсивну забудову окремих районів, збільшення обсягів містобудування, щільності забудови. Зростання обсягів забудови міста в період до 2010 року вимагає вирішення питань інженерної інфраструктури, зокрема, питань, пов'язаних із забезпеченням надійного та стабільного постачання споживачів столиці України електричною і тепловою енергією. З метою вирішення цих завдань протягом зазначеного періоду шіланонано й надалі проводити розвиток джерел електричної та теплової енергії, магістральних електричних і теплових мереж як за власні кошти, так і з залученням кредитів. Перспективи розвитку енергетичного господарства міста Головним пріоритетом енергетичної політики в місті Києві на прогнозований період є підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів І створення необхідних умов для переведення економіки на енергозберігаючий шлях розвитку. Додержання цього пріоритету сприятиме стабільному забезпеченню міста енергоносіями, зменшенню негативного впливу об'єктів енергетики на довкілля, підтриманню та розвитку енергетичного комплексу міста. Основними умовами успішного розвитку інфраструктури міста є як випереджаючий розвиток всіх ланок його енергогосподарства, так і його надійна робота. Такий принцип потребує від енергопостачальників застосування комплексних методів розвитку енергокомпанії. В першу чергу - це розгортання широкомасштабного будівництва нових, реконструкція та модернізація діючих енергооб'єктів Києва. Попередній фінансовий аналіз показує, що така робота потребує значних інвестиційних вкладень. З квітня 1999 р. проводиться реалізація Проекту реабілітації та розширення централізованого теплопостачання м, Києва, загальна вартість якого складає 250 млн. дол. США, в т. ч. 200млн. дол. США кредит Світового банку, 50 млн. лол. США-власні кошти АК Київенерго . Проектом передбачено завершення будівництва районної котельні Позняки , реабілітація станцій теплопостачання СТ-1 та СТ-2. реабілітація та розширення ТЕЦ-5 та ТЕЦ-6. заміна понад 80 км трубопроводів теплових комунікацій та близько І400 клапанів системи централізованого теплопостачання, спорудження електричної підстанції Центр . За два роки виконано значну роботу по реалізації проекту: проведені основні магістральних теплових комунікацій довжиною 34 км (в однотрубному вимірюванні), введено в експлуатацію підстанцію Центр . Окрім впровадження масштабного Проекту реабілітації системи централізованого теплопостачання в місті приділяється значна увага і покращенню технічного стану теплових розподільчих мереж, їх оновлення планується виконувати за рахунок використання короткочасних інвестицій. Одним із таких рішень стало представлення урядом Данії в січні 1999 р. гранта на суму близько 12 млн. дол. США для проведення реконструкції теплових розподільчих мереж. За рахунок отриманих коштів були реконструйовані 33 теплопункти. повністю замінені 2 розподільчі комунікації від центральних теплопунктів до споживачів загальною довжиною 3 км. Важливим перспективним напрямом підвищення надійності енергопостачання є створення достатнього резерву електричної та теплової потужності в енергосистемі міста. Для його реалізації продовжується будівництво енергоблока № 3 наТЕЦ-6 потужністю 250 МВт. Слід зазначити, що важливість виконання цих робіт оцінена на найвищому рівні, їх фінансування забезпечено постановою Кабінету Міністрів України №979 від 30 червня 1998 року Про фінансове забезпечення будівництва енергоблока №3 Київської ТЕЦ-6 . Похідною цього напряму є розширення електричних зв'язків з енергосистемою України, в основному по 110 кВ. У перспективі передбачається будівництво кількох підстанцій 110 кВ: Осокорки , Оленівська , Європейська , Рибальська , Університетська , Труханівська , реконструкція до десяти існуючих підстанцій та будівництво кабельних ліній 110 кВ резервного живлення. Інвестиційні та технологічні проекти - це лише частина великої програми розвитку та реабілітації столичної енергосистеми. Реформування енергетичного комплексу м. Києва визнано пріоритетним напрямом підвищення ефективності його енергозабезпечення. Генеральною схемою теплопостачання міста передбачається подальший розвиток системи централізованого теплопостачання. Покриття зростаючих теплових навантажень наявних та нових житлово-громадських і комунальних об'єктів планується здійснити за рахунок збільшення потужностей існуючих та будівництва нових, переважно централізованих, джерел теплопостачання. Одночасно враховується можливість використання для опалювання окремих об'єктів локальних дахових котелень, що дасть змогу оперативно вирішувати проблеми теплопостачання окремих об'єктів у районах, де спостерігається значний дефіцит потужностей. Для розрахунку електроспоживання на 2005 р. відповідно до розробок інституту Енергомережапроект прийнято темп зростання 2% щорічно, у порівнянні до 1996р. На період 2006-2010 рр. цей показник прийнятий па рівні 3% щорічно. Відповідно загальне енергоспоживання по місту становитиме у 2005 р. - 9,3 млрд. кВт. год, у 2010 р. - 11,5 млрд. кВт год. Понад 50% вищезгаданого електроспоживання складають потреби комунально-побутового господарства міста, 33% -промисловості та 10% - електротранспорту. Основними промисловими споживачами електричної енергії залишаються підприємства енергетичної та машинобудівної промисловості, а також підприємства, які забезпечують життєдіяльність міста. Приріст споживчої потужності в основному визначається зростанням комунально-побутового навантаження. Це зростання обумовлене очікуваними обсягами нового будівництва, покращенням житлових умов та добробуту мешканців міста, що, в свою чергу, призводить до збільшення використання населенням електроприладів господарчого та культурною призначення, кондиціювання, електрообігріву, використання електроенергії для приготування їжі тощо. Енергозбереження в житлово-комунальній і бюджетній сфері та будівництві Досвід розвинених країн свідчить, що розв'язуючи проблему енергозбереження в містах можна скоротити енергетичні витрати більш ніж на 30-40%. Складовою частиною реформування житлової політики в м. Києві є комплекс заходів, передбачений Програмою реконструкції житлових будинків перших масових серій, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 14 травня 1999 року №820. Необхідність створення такої програми в Києві обумовили ряд об'єктивних факторів, які вказують на невідкладність реалізації заходів і дій з боку держави для поступового відновлення житлового фонду та його теплової реабілітації, особливо житлових будинків, збудованих індустріальними методами у період 60-х-70-х років. При цьому частка енергоспоживання на опалення складає; лікарні - 60%, поліклініки - 75%. адміністративні будівлі - 90%, дитячі садки -80% та школи - 80%. Великі резерви енергозбереження в м. Києві пов'язані з будівництвом нових та реконструкцією старих будівель. Зокрема, заплановано, що в Києві у 2001 році буде здано 1 мли. м2 житла. Вагому частку - 650 тис. м2 житла, що майже на 100 тис. м: більше, ніж у 2000 році, здасть холдингова компанія Київміськбуд . Згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 21 березня 2001 року №503 сформована Загальна програма житлового будівництва на 2001 рік. Київська міська державна адміністрація через міську конкурсну комісію по залученню інвесторів до реконструкції житла визначила протягом і 1996 по 2000 роки 45 організацій інвесторів, які розпочали реконструкцію жилих будинків. Інстигутом Київпроект , Науково-дослідним інститутом соїцально-економічних проблем міста розроблена регіональна Комплексна програма реконструкції жилих будинків першого періоду індустріального домобудування . Згідно ч результатами розробки програми в порядку експерименту в місті здійснюється проектування та будівництво стартових будинків, необхідних для відселення мешканців будинків, що підлягають реконструкції, а також дослідне проектування реконструкції існуючих жилих будинків різних конструктивних схем (наприклад, будинків по вул. Вільгельма Піка, 18, по бульв. Перова. 30). Задачі енергозбереження в житлово-комунальній сфері м. Києва досить повно відображені в міських програмах Фасад (затверджена розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 23 березня 2001 року № 530 Про внесення змін та доповнень до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 10 липня 2000 року №1127 Про затвердження загальноміських заходів до приведення в належний технічний стан фасадів жилих будинків у м. Києві ). Покрівля (затверджена розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 23 берсшя 2001 року №531 Про централізовані заходи щодо поліпшення технічного стану покрівель будинків житлового фонду м. Києва на 2001 рік ), Подвір'я (затверджена розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 20 березня 2001 року №495 Про внесення змін та доповнень до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 18 лютого 1999 року № 214 Про затвердження загальноміської програми Подвір'я ). У рамках програми Фасад реалізуються загальноміські заходи по приведенню в належний технічний стан фасадів житлових будинків, покрівель та під'їздів будинків. Термін дії програми 2001-2004 роки. Фінансування здійснюється із коштів міського бюджету, районних бюджетів та за рахунок орендарів. У рамках програми Покрівля реалізуються заходи щодо поліпшення технічного стану покрівель у наявному житловому фонді. Фінансування робіт здійснюється із коштів міського бюджету, районних бюджетів та залучених коштів. На 2001 рік програмою Подвір'я передбачені енергозберігаючі заходи по ремонту входів у будинки, вхідних дверей, ганків та піддашків, освітленню входів. Фінансування робіт здійснюється з коштів міського бюджету. На 2001 рік згідно з програмою Подвір'я чаї шановано: ремонт та освітлення входів у будинки: кількість будинків - 2236; вартість робіт - 323,3 тне. грн.; ремонт вхідних дверей, ганків, піддашків: кількість будинків - 5806; вартість робіт - 2418,2 тис. грн. У м. Києві розпорядженням КМДА від 14.11. 2000 р. №2011 затверджений план-графік встановлення лічильників газу у квартирах житлового фонду на 1998-2005 роки. До 2006 року заплановано встановити 707.4 тис. лічильників природного газу. Станом на 1 вересня 2001 року фактично встановлено 43,5 тис. квартирних лічильників газу. Таким чином, за наступні чотири роки необхідно встановити 663,9 тис. шт. Практично завершено встановлення лічильників газу в будинках приватною сектора, у яких споживання газу на одну квартиру (враховуючи необхідність опалення у зимовий період) значно перевищує обсяги споживання газу у квартирах багатоповерхової забудови. Враховуючи невеликі обсяги споживання газу, у квартирах багатоповерхової забудови термін окупності становить 10-15 років. Вирішити питання поліпшення обліку спожитою населенням природного газу було б можливо шляхом встановлення будинкових лічильників газу. На виконання розпорядження Київської міської державної адміністрації від 10.03.2000 №336 Про проведення експерименту з встановлення, експлуатації та взаєморозрахунків з населенням в умовах використання будинкових лічильників газу ДКП Київгаз почало з квітня 2001 року здійснювати зазначений експеримент в 13 будинках багатоповерхової забудови міста. Вже встановлені й прийняті в експлуатацію 10 побудинкових лічильників газу. Однак без розробки та законодавчого затвердження Положення з побудннковою обліку природного газу розрахунки з населенням за спожитий ним газ проводити неможливо. Правилами надання населенню послуг з газопостачання, які затверджені постановою Кабінету Міністрів від 09.12.99 р, №2246. розрахунки за будинковими лічильниками не передбачені (тільки за квартирними лічиль-никами та. у разі їх відсутності, за нормами споживання). Енергозбереження в адміністративних та громадських будівлях м. Києва З метою впорядкування та економічного витрачання енергоресурсів в м. Києві з 1998 року здійснюється реалізація проекту Енергозбереження в адміністративних та громадських будівлях м. Києва , розрахованого на 12 років, на загальну суму 30,4 млн. ум. од. (дол. США). Згідно з Угодою про позику між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку Україні надано кредит в сумі 18,3 млн. дол. США з терміном погашення 18 років (у тому числі у 2001 році - в сумі 5 млн. дол. США). Кредит спрямовується на фінансування закупівлі і монтажу обладнання, а також на проведення щорічних (протягом п'яти років) фінансових аудитів. Дольова участь Київської міської державної адміністрації складає 10,1 млн. дол. США. які включають витрати на постачання та встановлення лічильників тепла, проведення технічних аудитів і виконання проектних розробок, сплату податків та імпортних мит, обслуговування боргу. Проект впроваджується Київською міською державною адміністрацією, яка створила Групу впровадження проекту відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 5 травня 1997 року №414. Для підвищення ефективності використання теплової енергії в адміністративних та громадських будівлях м. Києва запропоновано реалізувати швидкоокупні енергозберігаючі заходи, термін окупності яких не перевищує п'яти років. До таких заходів належать: модернізація теплопунктів з встановленням лічильників тепла і автоматики для управління теплоспожпвацпям; застосування водопідігрівачів гарячого водопостачання в індивідуальних теплопунктах; ущільнення вікон; встановлення радіаторних рефлекторів; застосування ефективних душових насадок та аераторів. На 2001 рік для реалізації проекту передбачені кошти в розмірі 12269,1 тис. грн., з них 11849,1 тис. грн на виконання програм, які безпосередньо передбачаються Проектом. 1.4. По потенціал енергозбереження та пріоритетні напрямки його реалізації Загальний потенціал енергозбереження визначається відносно рівня базового 1990 року і прслставляг собою обсяг економії енергетичних ресурсів, який може бути отриманий за умови, що питомі витрати енергоресурсів у матеріальному виробництві та в сфері послуг відповідатимуть рівню, досягнутому в про-мислово розвинених країнах Західної Європи, а валовий суспільний продукт - виробленому у 1990 році. Частка такої економії в загальному обсязі споживання паливно-енергетичних ресурсів визначена Комплексною державною програмою енергозбереження України і складає 42-48% від рівня 1990р. У 1990 році обсяги використання палива та енергії в економіці міста склали 18,4 млн. т у. и., а без урахування витрат палива на перетворення в інші види енергії і використання його як сировини - 8,778 млн. т у. її. Більша частина паливних ресурсів використовувалась на виробництво теплової та електричної енергії (58,4%), а безпосередньо як паливо використано менше 20% загальноміського енергоспоживання (1,5 млн. т у. п.). Питома вага житлового фонду, комунального господарства і суспільної сфери в структурі енергоспоживання міста склала в 1990 році 47%. Проте необхідно враховувати, що за останні 10 років енергоспоживання в місті значно зменшилось. Використовуючи методику визначення потенціалу енергозбереження, прийняту в Комплексній державній програмі енергозбереження України, потенціал енергозбереження для м. Києва відносно рівня 1990 року може складати 3,7-4,2 млн. т у. п. Виходячи з загальновизначеного положення, що підтверджується світовим досвідом, реалізація тільки маловитратних та швидкоокупних заходів з терміном окупності до двох -трьох років забезпечує зменшення витрат енергоносіїв на 20-30%, 3 урахуванням того, що величина практичного потенціалу енергозбереження складає, як правило. 60-65% від загального потенціалу, реалізація Комплексної програми енергозбереження м. Києва у період 2001-2005 роки, із врахуванням наведених змін та доповнень до Комплексної програми енергозбереження м. Києва, дозволить зменшити обсяги необхідних для економіки міста енергоресурсів на 2.2-2,5 млн. т у. п. Реалізація визначеного потенціалу енергозбереження може бути забезпеченою при широкому впровадженні в усіх галузях економіки міста сучасною енергозберігаючого обладнання і технологій, удосконаленні систем енергопостачання. Пріоритетні ними напрямками реалізації потенціалу в м. Києві можна визначити наступні: енергозбереження за рахунок міжгалузевих заходів; енергозбереження в комунально-побутоиому господарстві та житловому секторі; енергозбереження в промисловості; енергозбереження в сфері транспорту. Особливо важливе значення в м. Києві має надаватися заходам з енергозбереження в житлово-комунальній сфері та при будівництві як нових, так і реконструкції старих будівель. Тут слід відмітити такий важливий захід, як утеплення зовнішніх огороджуючих конструкцій будинків. 1.5. Першочергові організаційні заходи по удосконаленню системи енергозбереження в м. Києві Завдання удосконалення системи енергозбереження передбачає створення дієвої схеми управління енергозбереженням в м. Києві. Основою такої системи має стати управління палива та енергозбереження Головного управління палива, енеріетики та енергозбереження Київської міської державної адміністрації. Задіяння ефективної системи енергозбереження передбачає активізацію роботи постійно діючої міської науково-технічної ради з питань енергозбереження та експертної групи при науково-технічній раді з енергозбереження Київської міської державної адміністрації. Інтенсифікація діяльності з питань енергозбереження може бути забезпечена шляхом створення та впровадження економічного механізму стимулювання енергозбереження в господарстві міста, створення Київського міського центру енергозбереження, здійснення заходів щодо пропаганди енергозбереження на радіо, телебаченні, в пресі з популяризації переваг енергозбереження в побуті, комунальному господарстві, на виробництві. Важливе значення має надаватися щорічному проведенню Днів енергоефективності в м. Кисві, ІІроведенню загальноміських просвітницьких кампаній з енергозбереження, організації щорічних конкурсів на кращі науково-технічні розробки та впроваджені проекти з енергозбереження в економіці міста. Система управління енергозбереженням в місті може ефективно працювати лише за умови співпраці з районними у м. Києві державними адміністраціями У цьому напрямі необхідно провести коригування районних програм енергозбереження у відповідності до нової схеми районів міста Києва, реалізувати положення про Демонстраційну зону високої енергетичної ефективності в м. Києві та створити демонстраційні зони високої енергетичної ефективності в Солом'янському та Оболонському районах (за Ініціативою районних державних адмішс грацій). З метою відслідковування реальних результатів енергозберігаючої діяльності необхідно забезпечити створення бази даних щодо діючих енергозберігаючих систем встановлення приладів обліку споживання енергоресурсів у житловій, комунальній, бюджетній та інших сферах міського господарства, на міському транспорті і метрополітені, складання щорічного паливно-енергетичного балансу по м. Києву та визначення відповідних показників енергоефективності. Місцеві органи влади мають сприяти розвитку підприємств і організацій, що спроможні виробляти, налагоджувати та ремонтувати енергоефективне обладнання для використання в побуті, організації освоєння виробництва енергозберігаючих технологій на підприємствах, сирияти процесу ліцензування та впливати на виконання енеріошерії аючпх рекомендацій в містобудуванні, впроваджувати адресний метод дотації на виконання енергозберігаючих проектів із міського та райрнних бюджетів, виявляти регулюючий пилив у отриманні інвестицій. Для фінансування заходів з енергозбереження у господарському секторі міста можуть бути створені на підприємствах локальні цільові фонди енергозбереження, поповнення яких має здійснюватись за рахунок частки відрахувань від отриманого підприємством прибутку за рахунок основної його діяльності та штрафів за нераціональне енерговикористання, частку яких передбачається залишати на підприємстві, для фінансування робіт по усуненню виявлених недоліків. Схема та джерела фінансування залежать від рівня та характеру ефективності проектів з енергозбереження. Головною передумовою реалізації програм усіх рівнів та розвитку процесів енергозбереження у економіці м. Києва є створення економічного середовища, сприятливого для енергозбереження та інвестиційних умов. Все наведене вище обумовлює зміст стратегії політики Київської міської державної адміністрації у підвищенні енергоефективності економіки міста на довгострокову перспективу. Формування сприятливого інвестиційного клімату у сфері енергозбереження в місті Києві зараз залежить від створення загальноекономічних, нормативно-правових, організаційно-технічних та фінансово-інвестиційних умов на рівні держави та, як наслідок, дієвості їх реалізації в місті Києві. До вирішення питань загальноекономічної стабілізації економіки м. Києва і створення умон надходжень інвестицій, як основного фінансово-економічного механізму реалізації заходів з енергозбереження в місті, слід вважати принцип самоінвестування зі створенням на цій основі міського фонду енергозбереження. Необхідність дієвої інформаційно-аналітичної підтримки та організації супроводження Програми обумовлюється змінами у законодавстві та нормативній базі, уточненням умов розвтику економіки та енергопостачання, екологічних обмежень і вимог, розвитком науки і техніки, ресурсного забезпечення та самим ходом виконання Програми, що потребує внесення певних коректив до програми з плином часу. 1.6. Зміни та доповнення до Комплексної програми енергозбереження м. Києва Головне економічне значення результатів програми для м. Києва полягає в можливості задовольняти зростаючу потребу в енергії за рахунок використання внутрішніх резервів - підвищення енергоефективності виробництва продукції та надання послуг. В цілому розгортання робіт, указаних в Програмі, дасть можливість підвищити загальний рівень добробуту населення, поліпшити структуру соціальної сфери, плідно вплинути на екологічний стан навколишнього природного середовища міста. Здійснення Програми створить умови для покращення економічних показників діяльності підприємств і організацій, збільшення надійності їх енергозабезпечення, зниження собівартості продукції та цін на неї, що буде сприяти більш повному задоволенню потреб населення м. Києва. Екологічний ефект має бути досягнений за рахунок зменшення обсягу спалювання органічного палива та, як наслідок, зниження викидів шкідливих речовин у навколишнє природне середовище. Соціальний ефект від реалізації Програми полягає як у створенні нових робочих місць, так і в підвищенні суспільної свідомості населення міста в питаннях економії енергоресурсів. Зміни та доповнення до Комплексної програми енергозбереження м. Києва згруповані за наступними напрямками: організаційні заходи по удосконаленню системи енергозбереження в м. Києві: організаційно-технічні заходи з енергозбереження на об'єктах бюджетної та житлово-комунальної сфери м. Києва; організаційно-технічні заходи з енергозбереження в АК Київенерго та ЕК Укр-Кан-Пауер ; організаційно-технічні заходи з енергозбереження на комунальних підприємствах м. Києва; організаційно-технічні заходи з енергозбереження підприємств га організацій м. Києва. Проекти представлені у формі, яка прийнята в київських підприємствах та організаціях, що є виконавцями Комплексної програми з енергозбереження м. Києва
Нерыночный сектор Еще одна крупная проблема, которая будет тормозить модернизацию экономики, связана с крупными деформациями системы относительных цен и наличием значительного нерыночного сектора. Деформации системы относительных цен касаются, прежде всего, продукции и услуг естественных монополий. Это острейший политический вопрос, разделяющий в зависимости от интересов различные отряды российского бизнеса. Одни, прежде всего представители естественных монополий, утверждают, что цены на их продукцию занижены, что они тем самым субсидируют всю остальную экономику, хотя сами не могут мобилизовать ресурсы для инвестиций необходимых на воспроизводство основного капитала и развитие. Другие, потребители их продукции, считают, напротив, что цены завышены или же, но крайней мере не известно какими они должны быть, ибо завышены издержки, по которым их предлагается ровнять. Поэтому, даже если цены и надо повышать, то после того как будет обеспечена прозрачность отраслей – монополистов и станут известны резервы сокращения затрат. Оплачивать бесхозяйственность потребители не должны. Напомним, что в антикризисной программе правительства С.В. Кириенко (1998 год) снижение цен и тарифов естественных монополий до 50% было одной из ключевых мер. Рассчитывали, что это облегчит положение в обрабатывающих отраслях и позволит избавиться от бартера и взаимозачетов, которые, как полагали авторы этих предложений, продуцированы завышенными ценами, применяемыми в неденежных трансакциях. Подходы, как видим, диаметрально противоположные. Тем более важно постараться выстроить взвешенную, объективную оценку ситуации. Нерыночный сектор, если оставить в стороне преимущественно бюджетные отрасли (образование, здравоохранение, культуру), включает: - неэффективные предприятия в промышленности, сельском хозяйстве, других отраслях, производящих реально отрицательную добавленную стоимость. Как мы видели, в последние три года число таких предприятий резко сократилось, но это при действующих ценах. Если субсидирование через цены естественных монополий будет устранено, а рубль укрепится, то вес этой части нерыночного сектора может заметно возрасти; - жилищно-коммунальное хозяйство, в основном финансируемое из бюджетов; - естественные монополии, в которых сохраняются регулируемые цены и масштабное перекрестное субсидирование, а также командные методы управления; - домашние хозяйства в той части, в которой они пользуются бесплатными или удешевленными услугами, получая соответственно заниженную оплату труда. Есть ли субсидирование? Итак, есть или нет субсидирования? Трудно привести доказательства, убедительные для обеих сторон. Но вот, например, данные ЕБРР: в среднем в 1992-2000 гг. ресурсная рента в нефтяной и газовой промышленности оценена в 27% ВВП, в то числе чистая рента от экспорта (присвоенная производителями) – 9,5%; рента, пошедшая на субсидирование внутренних цен – 18,5%. Цены на газ в Европе в 2001 год составляли 110 долл. за 1000 куб.м против 15 долл. на внутреннем рынке – разрыв в 7,3 раза. Но это оценки в отрасли, где есть две цены – внутренняя и внешняя, на один продукт одной компании. Критерий сопоставления с ценой на внешних рынках, в том числе и тех, куда производятся поставки, подвергается сомнению, поскольку рынки разные и цены на них разные. Обычно в странах богатых энергией цены ниже. Так, в США цены на газ, нефтепродукты и электроэнергию намного ниже, чем в Европе, цента цента за квтч (без налогов) против шести-весьми центов в Германии. Но в России они в 2000 году составляли 1,2-1,5 цента, т. е. еще в 2,7 раза ниже. А с учетом добавления налогов в США разрыв превысит три раза. Наши тарифы на энергию почти сравнялись с американскими в 1996-1997 гг. вследствие завышения курса рубля. Но после девальвации рубля в 1998 году они оказались ниже уровня 1994 года. Так что у нас внутренние цены на электроэнергию и газ по любым меркам существенно занижены по сравнению с мировыми рынками или с другими странами. Итог – крайне расточительное расходование топлива и энергии в стране, примерно в пять раз выше, чем в США. Международные исследования показывают, что при повышении цен на электроэнергию с одного до шести центов за квтч расход энергии на 1000 долл. добавленной стоимости снижается примерно с 3,7 тонн условного топлива (нефтяной эквивалент) до 0,5-0,6 тонн. Выходит, что низкие цены на энергию реально не дают потребляющим отраслям выгод в виде роста накоплений и прибыли, а ведут в основном к выбрасыванию ресурсов на ветер. Говорят, что высокие цены на топливо и энергию обогатят естественные монополии и нефтяников. Но там с дополнительных доходов хотя бы можно будет взять налоги. Сейчас же фактически не выигрывает никто, просто теряем. Кстати, это повод напомнить, что, согласно теории уровень цен определяется не затратами (это только в марксистской политэкономии), а полезностью, эффективностью ресурсов. И приведенные данные прямо свидетельствуют о том, что это так и есть. Динамика цен и тарифов Есть утверждения, что благодаря монопольному положению после либерализации естественные монополии смогли повышать свои цены быстрее других отраслей и добились того, что сегодня их цены завышены относительно цен других отраслей, которые вынуждены переплачивать монополистам. В приведены индексы-дефляторы цен для ВВП и различных отраслей в 1995 и 1998 гг. к 1990 году. Они показывают, что действительно электроэнергетика была чемпионом среди отраслей по росту цен (16,25 тысяч раз), не считая только машиностроение, где цены были вздуты в 56,3 тысячи раз. Но оставим его в стороне в силу специфики (широкая номенклатура, обновление, трудности сопоставления). Заметим, что большая часть роста тарифов в энергетике была выбрана к 1995 году, хотя и к 1998 году чемпионский титул был сохранен. Однако газовая промышленность, хоть и монополист, была скромной, рост всего 5425 %, в т. ч. 221 – в 1995-1998гг., благо «Газпром» в отличие от РАО «ЕЭС» мог субсидировать внутренние цены за счет внешних. В то же время в такой конкурентной отрасли, как торговля, цены росли практически вровень с энергетикой. Наиболее потерпевшие – сельское хозяйство, легкая промышленность. Можно сделать вывод, что не только монопольное положение, но и способность противостоять конкуренции позволяла отраслям выигрывать в гонке цен в период высокой инфляции. Электроэнергия, газ, железнодорожный транспорт – отрасли инфраструктуры, без услуг которых в отличие от оборонки и даже аграрного сектора (импорт спасет) обойтись нельзя. Повышенная важность этих отраслей в наиболее острый период кризиса заставляла смотреть сквозь пальцы на опережающий рост тарифов, тем более что никаких органов надзора за монополиями тогда практически не было. Кроме того, повышение цен лишь вело к сокращению субсидирования, в советское время имевшего еще большие масштабы, но не к прекращению его, о чем свидетельствует сохранившийся разрыв внутренних и внешних цен, а также неэффективность использования топливно-энергетических ресурсов. В 1995 году, когда в третий раз решалась задача финансовой стабилизации, цены и тарифы на продукцию естественных монополий были заморожены. Поэтому тарифы на электроэнергию и на газ в этом году отставали от роста цен в промышленности. В 1998 году после антикризисной программы Кириенко ситуация повторилась. Вообще в 1997-1998 гг. правительство постоянно оказывало давление на естественные монополии в пользу снижения цен. Но в целом к этому времени они действительно имели крупные резервы либо за счет опережающего роста цен, либо от экспортной ренты. У них также была огромная дебиторская задолженность: неплатежи за газ и энергию, расчеты натурой были повсеместным явлением. Но после кризиса 1998 года ситуация довольно существенно изменилась. Индексы внутренних цен в 2001 году по отношению к показателям 1998 года составили (в процентах): -промышленность 302,9 -топливная промышленность 458,0 -газ природный 207,0 -мазут 267,0 -электроэнергия 222,3 - тепло 191,6 Резервы обесценились, опережение в росте цен сменилось отставанием. При этом проблемы, которые ранее откладывались, даже если у монополистов были средства на их решение, теперь обострились и стали неотложными. Если раньше, даже при опережающем росте цен, естественные монополии субсидировали остальную экономику, в том числе поддерживали в 1997-2001 гг. ее рост, то в дальнейшем такой возможности, видимо, больше не будет. В течение ряда лет эти отрасли проедали капитал, полагаясь на свободные мощности, образовавшиеся в связи со спадом производства. Теперь, когда начался рост, выяснилось, что эти мощности отчасти фактически износились, отчасти требуют высоких издержек. Нужны крупные инвестиции и стимулы экономии ресурсов, чтобы поправить дело. Повышение цен и тарифов необходимо даже для того, чтобы привлечь инвесторов и заемные средства. Это, собственно, и признало правительство, согласившись поднять в 2002 году цены естественных монополий в среднем на 35%. Реформирование естественных монополий Существует представление, что повышения цен на продукцию естественных монополий можно избежать, если осуществить их реформирование. Суть реформ видится в принципе сходной во всех отраслях: отделение конкурентной сферы и снижение издержек и цен посредством конкурентной борьбы. Анализ показывает, что такого рода возможности имеются только в электроэнергетике. Здесь выделение магистральных сетей с диспетчерским управлением (системным оператором) действительно равно обособлению естественно-монопольной части. Генерирующие компании, имеющие равный доступ к сетям, могут предлагать предприятиям-потребителям или местным распределительно-сбытовым компаниям свои услуги на конкурентных началах, при условии ликвидации локальных энергетических монополий типа нынешних АО-энерго. И это крайне непростая задача. Потенциально можно ожидать стабилизации тарифов или небольшого их снижения как минимум через два-три года после завершения реструктуризации РАО «ЕЭС», т. е. не ранее 2006-2007 гг. Что касается «Газпрома», то здесь выделение конкурентного сектора наталкивается на трудности, связанные с тем, что большая часть газа (более 90%) добывается в трех-четырех месторождениях на севере Западной Сибири. Другие месторождения или попутный нефтяной газ пока не могут конкурировать с ними по издержкам или по размерам добычи, разве только на местных рынках. Кроме того, как крупный экспортер «Газпром» предпочтителен в качестве одной компании. Здесь принципиально важные направления реформирования – не внутриотраслевая конкуренция, а прозрачность, улучшение управления и равный доступ к газопроводам независимых производителей. Радикального сокращения издержек конкуренция не сулит. Сегодня «Газпром» ведет производство на месторождениях с падающей добычей. Последнее крупное месторождение «Заполярное» еще позволит поддерживать добычу ряд лет на уровне более 530 млрд. куб. м в год. Но уже сейчас для стабильного экспорта приходится св.30 млрд. куб. м импортировать из Туркмении по цене 43-45 долл. за 1 тыс. куб.м, что втрое выше внутренней цены. И это при том, что все более ясна перспектива резкого снижения цен на газ в Европе: газовая директива Европейского Союза ведет к созданию спотового рынка и обострению конкуренции, что чревато снижением цен до 45-50 долл. за 1 тыс. куб. м. В России могут возникнуть условия для конкурентного газового рынка и, стало быть, для реформирования «Газпрома» по стандартной схеме (выделение конкурентного сектора) только при исчерпании крупнейших месторождений и выравнивании издержек на них с другими, более бедными и дорогими месторождениями (Оренбург, Ставрополь) или с попутным газом. Но тогда мы уже не сможем быть крупным экспортером, а внутренние цены придется повышать на порядок. Примерно то же на железнодорожном транспорте. Анализ показывает, что организация конкуренции грузовых и пассажирских компаний на базе единой инфраструктуры в принципе возможна, но с большой вероятностью это будет связано с повышением издержек. На железных дорогах России вследствие исторических особенностей сложившейся сети преимущества централизованного управления естественной монополией распространяются не только на службу пути, но в значительной мере также на вагонное и локомотивное хозяйство. Во всяком случае, попытки доказать обратное пока не увенчались успехом при всем желании поверить в их результаты. И за рубежом нет достойных примеров для подражания. В центре внимания общества, видимо, должен быть не вопрос об организации конкуренции на железных дорогах, а то, почему при острой нехватке вагонов МПС планировало инвестиции в строительство моста на остров Сахалин и на Транстелеком. Таким образом, реформирование «Газпрома» и МПС вряд ли принесет эффект в виде снижения издержек и цен. Кроме того, учитывая размеры нашей территории и редкость населения, пассажирские перевозки на железнодорожном и авиационном транспорте по социальным соображениям, вероятно, разумно будет еще долго субсидировать. Из сказанного следует, что реформирование естественных монополий не позволит отказаться от выравнивания относительных цен и условий конкуренции, от сокращения масштабов нерыночного сектора. Эта задача, кроме энергетики, не является столь актуальной, как казалось. Она скорей должна рассматриваться в рамках реформы управления государственным сектором, а не как фактор снижения цен и тарифов. Маневр с изменением относительных цен После сказанного можно вернуться к проблеме сокращения нерыночного сектора и выравнивания относительных цен с целью оценки масштабов и последствий того маневра, который представляется необходимым для здорового развития экономики. Суть проблемы мы теперь можем сформулировать следующим образом. Через механизм регулируемых цен на продукты естественных монополий государство субсидирует экономику, а также население. Экспортные отрасли получают повышенную прибыль, правда, за вычетом неэффективного использования топлива и энергии. Таким образом, отчасти поддерживается экспорт, искусственно создаются конкурентные преимущества российских экспортеров, особенно сырьевых. В неэкспортных отраслях субсидирование через цены и тарифы естественных монополий позволяет сохраняться неэффективным предприятиям, занижаются критерии эффективности. Упомянутые выше данные о доле нерыночного сектора в промышленности были бы существенно иными при повышении этих цен в два-три раза (доля предприятий с отрицательной добавленной стоимостью предположительно в полтора-два раза выше). В результате тормозится процесс модернизации, ослабляются мотивации к ней. Жилищно-коммунальное хозяйство – наиболее выразительный пример сохранившегося нерыночного сектора, анклав советской экономики, почти не затронутый переменами, оплот бесхозяйственности и коррупции, оплачиваемый бюджетом и отчасти населением плюс субсидированием цен на газ, тепло, электроэнергию, водоснабжение, канализацию и другие коммунальные услуги. Бюджет получает выгоды от удешевления расходов бюджетных организаций на продукты естественных монополий, но зато выплачивает субсидии и недополучает налоги. Население, казалось бы, извлекает выгоду от заниженных цен на жилье и коммунальные услуги, пользуется многочисленными льготами на транспорте. Но зато оно недополучает заработную плату, особенно в бюджетных отраслях. Заниженными оказываются и пенсии. Население, таким образом, косвенно и принудительно оплачивает льготы и услуги, якобы предоставляемые им бесплатно или по заниженным ценам. Сами естественные монополии, субсидируя всю экономику и еще будучи скрытым кошельком для власти, в отличие от бюджета не подконтрольным закону, испытывают нехватку средств на инвестиции. Кажущееся их богатство – от централизации финансовых ресурсов огромного числа бедных предприятий, которым потом оказывается помощь; от многолетнего проедания основного капитала. В целом для экономики это означает неравенство условий конкуренции (в пользу экспортеров и в ущерб неэнергоемким высокотехнологичным производствам), что препятствует позитивным структурным сдвигам. Это также неэффективное использование ресурсов, а вместе с тем и сокращение платежеспособного спроса на инвестиции и потребительские товары и услуги. Это также ограничение выбора потребителей и возможностей производителей, что на первый взгляд и не так заметно по влиянию на экономику, но, в конечном счете, – именно это главнейший тормоз ее обновления. Речь идет о масштабном и достаточно сложном в социальном плане структурном маневре, завершающем во многих отношения реформы, начатые в конце 1980-х - начале 1990-х годов и формирующем структуру эффективной свободной экономики. Сложность и комплексность задачи требует серьезных исследований и расчетов, чтобы избежать неожиданностей и осуществить преобразования в условиях экономической и политической стабильности. Тем не менее, весьма грубые первоначальные оценки, прикидки «цены вопроса» были сделаны. Ниже они приводятся со всеми оговорками о необходимости последующих уточнений. Оценки касались последствий повышения цен на газ и тарифов на электроэнергию. Учитывая, что мировые цены на газ примерно в семь раз выше наших внутренних, а на электроэнергию – как минимум в четыре-пять раз, а также известные доводы о размерах нашей страны и ее богатстве энергоресурсами, мы взяли за основу повышение цен на газ природный – в три раза, тарифов на электроэнергию – в два-два с половиной раза (срок выхода на эти величины – вопрос отдельный). Расчеты делались на данных 1999 года. Они показали, что при этих условиях сокращение субсидирования или увеличение расходов потребителей составили бы: - по газу – 55-65 млрд. руб. - электроэнергии – 230-240 млрд. руб. при увеличении тарифов в два раза, 360-370 млрд. руб. – если рост будет в два с половиной раза. Предполагается, что в экспортных отраслях увеличение расходов может быть компенсировано за счет прибыли, а также - энергосбережения, минимум на 15% потребления. Не исключено некоторое повышение цен на продукты этих отраслей внутри страны, но оно не должно быть значимым в силу спросовых ограничений. В неэкспортных отраслях при больших масштабах энергосбережения (15-20%) и инвестициях во внедрение ресурсосберегающих технологий возможно повышение цен примерно на 4-5%. В ЖКХ при условии минимальной реорганизации с целью создания конкурентной среды и консолидации собственников жилья и экономики топлива и энергии на 10% стоимость жилищно-коммунальных услуг по условиям 1999 года вырастет – на 55-60 млрд. руб. при росте тарифов в два раза, а если в два с половиной раза, то на 75-85 млрд. руб., которые должно будет покрыть население. Бюджет компенсирует свои потери за счет увеличения налоговых поступлений от газовой промышленности и электроэнергетики и, кроме того, от прекращения субсидирования ЖКХ. У него должны образоваться за счет этого дополнительные доходы для увеличения зарплаты работниками бюджетной сферы. Население при этом должно будет увеличить денежные расходы на оплату услуг ЖКХ, с учетом отмены льгот к ценам на газ и энергию, а также в связи с повышением цен на продукцию неэкспортных отраслей. По нашим оценкам это поведет к увеличению денежных расходов от 7 до 12%. Оно может быть компенсировано населению следующим образом: - жилищные субсидии семьям, в бюджете которых расходы на услуги ЖКХ превышают установленный законом процент (15-20%); - льготы по ипотечным кредитам (субсидии к ставкам по ссудам); - повышение пенсий и пособий, на 30% в сочетании с увеличением накопительной части во взносах в пенсионные фонды; - повышение заработной платы в бюджетном секторе. Расходы по всем этим статьями из бюджета расширенного правительства могут составить до 70% суммы увеличения расходов населения. Это приблизительно от 120 до 135 млрд. рублей по условиям 1999 года. Предполагается, что остальное с превышением должно быть восполнено повышением заработной платы в небюджетных отраслях, прежде всего вследствие восстановления нового равновесия на рынках труда. В итоге годовой платежеспособный спрос населения, стимулирующий рост экономики, должен был бы возрасти без учета расходов на оплату услуг ЖКХ приблизительно на 4-6%, а с их учетом – на 12-18%. Кроме того, увеличится инвестиционный спрос на энергосберегающие технологии и оборудование, в том числе в ЖКХ, где должен наконец начаться процесс вытеснения централизованного теплоснабжения современными эффективными локальными (домовыми) котельными. Наши грубые оценки, которые требуют основательных уточнений, все же показывают, что изменения, которые ощутят предприятия и население, не столь существенны и могут быть перенесены достаточно легко. И эффект в расчете на год тоже не так уж велик. Более того, возможно временное снижение темпов роста и снижение инфляции. Но со временем расширение рыночного сектора и денежных отношений, а с ними и увеличение пространства возможностей выбора для производителей и потребителей, должны создать лучшие условия для повышения эффективности и роста экономики. Разумеется, описанные структурные изменения неравновыгодны для разных отраслей и производств. Поэтому они будут по-разному восприниматься предпринимателями. Наша позиция такова: есть общие выгоды для отечественного бизнеса, и мы обязаны их защищать, ибо тем самым мы защищаем лучшие условия для подъема российской экономики. И есть локальные конъюнктурные изменения и связанные с ними интересы. Бизнес должен считаться с неотвратимыми изменениями на рынках, приспосабливаться к ним, особенно если они идут на пользу экономике в целом, даже если в текущем плане в конкретных секторах они не всегда благоприятны. -------------------------------------------------------------------------------------- EBRD. Transition Report. 2001. Energy in transition. P. 81 БЭА, бюллетень №28,2001, с. 11. EBRD. Transition report 2001, р. 94 Вывоз мусора станция и утилизация отходов Тиристорные компенсаторы реактив. Список энергоаудиторских фирм ак. Архитектура и ресурсосбережение. Комплексный территориальный подход к повышению энергетической эффективности коммунального хозяйства города. Национальный доклад. Главная страница -> Технология утилизации Экологически чистая мебель: |
