Главная страница ->  Технология утилизации 

 

Плачков і. Вывоз мусора. Переработка мусора. Вывоз отходов.


Оказывается, добыча газа в России дело вовсе не прибыльное, а почти убыточное. И виноваты во всем низкие цены на голубое топливо внутри страны. Если бы не экспорт - Газпром с трудом сводил бы концы с концами. На днях о нерентабельности внутреннего российского рынка газа заявил глава Газпрома Алексей Миллер. Значит, нас ждет серьезное повышение цен? Ведь газовый шлейф тянется за многими товарами и услугами.

 

Западные эксперты, естественно, в восторге. Они давно точат зубы на российских газовиков. Дескать, Россия, получает большие доходы от продажи топлива в Европе, а затем субсидирует низкие цены внутри страны. На что научный руководитель Государственного университета - Высшей школы экономики Евгений Ясин авторитетно утверждает, что цены у нас хоть и низкие, но не субсидированные, поскольку издержки добычи газа составляют примерно 4,5 доллара на тысячу кубических метров. Однако, по мнению Ясина, это не значит, что цены на газ должны остаться на прежнем уровне. Повышать их необходимо, но не ради рентабельности Газпрома , а для того, чтобы удвоить ВВП к назначенному президентом сроку.

 

Для столь серьезного рывка экономике потребуется много энергии. И не в переносном, а в самом прямом смысле, то есть нефти, газа, электричества. А ресурсы страны не беспредельны. Как быть? Что должно стать главным в энергетической стратегии страны? В жарких дискуссиях эти вопросы обсудили участники конференции Цели и возможности повышения энергоэффективности и энергетической безопасности российской экономики , которая прошла в ГУ - Высшей школы экономики.

 

По оценкам специалистов, около трети энергоресурсов страны расходуются крайне неэффективно. Поэтому при разработке государственной энергетической стратегии поставлена достаточно амбициозная задача - примерно в два раза снизить энергоемкость ВВП , - сообщил начальник отдела государственной энергетической политики департамента ТЭК Министерства промышленности и энергетики России Владимир Саенко. На чем же предстоит экономить? Самые большие потери энергоресурсов, утверждают специалисты, в системе теплоснабжения. В России ежегодно производится более 2 миллиардов килокалорий тепла, на что тратится 100 миллионов тонн условного топлива. При этом на согрев воздуха уходит 20-30 процентов тепла. Проставлена задача, - продолжил Саенко, - на 20 процентов сократить потери тепла в зданиях, теплоемких производствах и при транспортировке. А потребление снизить на треть . Владимир Васильевич говорил, тщательно подбирая слова, как будто шел по тонкому льду. Оно и понятно. Такие наполеоновские планы требуют не менее амбициозных денег. Только на теплоснабжение и реформирование ЖКХ до 2020 года понадобятся примерно 70 миллиардов долларов. А решение проблем энергосбережения в других отраслях потянет еще на 50-70 миллиардов долларов. Необходимы весьма существенные инвестиции, - еще медленнее заговорил Саенко. - Где их взять? Прежде всего, и это отмечено в обосновывающих материалах к энергетической стратегии, надо повысить внутренние цены на энергоносители - на газ и тепло. Без этого невозможно запустить механизм энергосбережения .

 

Логика здесь такова. Дешевизна энергоресурсов расслабляет бдительность предприятий и притупляет их бережливость. А вот когда цены поднимутся, за каждый кубометр газа будут биться, как за последний кусок хлеба. На что директор Центра по эффективному использованию энергии Игорь Башмаков, даже не пытаясь скрыть эмоции, возмущенно воскликнул: 85 процентов коммунальных платежей - это расходы на энергоресурсы, ремонт систем и жилых зданий. Платежеспособность населения и так крайне ограничена. В этих условиях только очень хороший хирург может использовать такой инструмент, как повышение цен. Поднимем их - снизим собираемость платежей .

 

Впрочем, справедливости ради, надо сказать, что в разрабатываемой государственной энергетической стратегии ценовое регулирование отмечено, как необходимое, но недостаточное условие. ТЭК собираются превратить в сферу эффективного приложения капитала и активного бизнеса . А также подключить административные резервы, приняв законы о техническом регулировании, энергосбережении и теплоснабжении. Но Игорь Башмаков, очевидно, прав в том, что все это стоит в стороне от тех проблем, с которыми в ближайшее время могут столкнуться потребители. В какой красивый фантик ни упаковывай рост тарифов, ясно, что за повышение энергоэффективности экономики придется в первую очередь расплачиваться населению. И кошельки граждан от этого полнее не станут, по крайней мере на первом этапе реформы. Снижение энергоемкости довольно длительный процесс. Если сегодня повысить цены, то первые существенные результаты, как утверждают специалисты Института энергетических исследований, можно получит не раньше, чем через 6-7 лет.

 

Страсти попытался остудить Евгений Ясин. Оказывается, не так страшен дорогой газ, как его малюют. Сегодня в российской экономике сохраняется достаточно большой нерыночный сектор. В него входят убыточные предприятия (их доля - 40 процентов), бюджетная сфера, естественные монополии (газо-, электроэнергетика, железные дороги, ЖКХ, домашние хозяйства, получающие доходы от подсобного хозяйства). Если нерыночный сектор лишить права пользоваться льготными тарифами на электроэнергию, газ и тепло, то на деньги, вырученные от продажи этих товаров по нормальным рыночным ценам, вполне можно повысить зарплату тем же бюджетникам. Мы провели соответствующие расчеты, - подтвердил Евгений Ясин, - и убедились - все сходится .

 

Теперь о самом главном. На сколько же надо повысить внутренние цены на газ? По прикидкам разработчиков государственной энергетической стратегии, на первом этапе их необходимо довести до 35-40 долларов за тысячу кубометров, то есть поднять в 1,5-2 раза. Евгений Ясин настаивает на 50 долларах. Впрочем, дело не только в цифрах. Вот если бы к амбициозным планам чиновников да прибавить идеи Ясина, стратегия, возможно, получилась бы - хоть завтра под венец. Однако из выступлений на конференции так и не стало ясно, на что же государство собирается тратить деньги, полученные от подорожания газа на внутреннем рынке. А это, согласитесь, в такой дискуссии должно стать главным вопросом. Но эксперты сосредоточились на глобальных вопросах. Все они в один голос утверждали, что именно экспорт энергоносителей до 2010 года будет обеспечивать благополучие российской экономики. Вот когда доведут до ума водородный двигатель, эра углеводородов уйдет в прошлое. К этому моменту, безусловно, надо готовиться. Да и ВВП только на энергоресурсах не удвоишь, поскольку ежегодно экономика должна прибавлять по 7-8 процентов. Значит, необходимо развивать новые технологии, обрабатывающие отрасли. Но где на все брать деньги? Из недр, вестимо. Однако они даже в России небездонны, вот и приходится заниматься энергосбережением. По словам Игоря Башмакова, если этого не делать, то к 2010 году наша страна из экспортера энергоносителей превратится в импортера. И если мы хотим поддерживать экспорт на уровне 2002 года, то надо снижать энергоемкость экономики на 4,8 процента в год . Пока выйти на этот рубеж не удалось. За последние четыре года энергоемкость снизилась только на 12 процентов. По мнению Башмакова, события развиваются не всегда в нужном направлении. Например, выжимаются с рынка электроэнергии теплоэлектростанции, которые сегодня загружены лишь на 40 процентов. Тогда как в других странах ТЭЦ считаются наиболее эффективными в использовании энергоресурсов. Лихорадит угольную отрасль, на продукцию которой делают ставку наши зарубежные партнеры, доводя угольную составляющую в энергетике до 40 процентов (в России - чуть более 20 процентов).

 

Почему это происходит? Да потому что проблемы энергетики в России демонизированы, считает заместитель директора Экспертного института Леонид Григорьев: Существуют мощные лоббистские группы, которые постоянно друг друга парализуют. Результатом этой ожесточенной войны является то, что мы не можем решить, что ждем от энергетики и что хотим с ней сделать . И вообще, считает эксперт, следует смотреть на вещи реально. Когда говорят, что российский газ на внешнем рынке значительно дороже, чем на внутреннем, надо сначала разобраться, что входит в эту цену. Россия поставляет в Германию газ по 100-150 долларов за тысячу кубов. Из них 40-50 долларов уходит на перекачку, а конечный потребитель получает его по 200-600 долларов. Оказывается, это европейская налоговая система делает газ таким дорогим. Но это уже не наша головная боль, - замечает Григорьев. - Мы должны определиться со своими стратегическими вопросами. В стране идут скрытые процессы либерализации рынка энергии, и официальные цены не вполне отражают реальное положение дел. Дешевый газ идет в пределах только определенных лимитов, сверх них - уже достаточно широко действуют рыночные цены. Так что процесс удорожания внутреннего газа и энергоносителей уже идет и будет продолжаться . А вот чем он закончится, зависит от того, насколько быстро и профессионально государство сумеет овладеть этим процессом и определить энергетические приоритеты. Тогда, может быть, и не понадобится пересматривать расценки на коммунальные платежи. (Российская газета, 30.06.2004)

 

 

Дякую, Адаме Івановичу. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Паливно-енергетичний комплекс України — це галузь економіки, яка охоп­лює діяльність з розвідування і видобутку, переробки, вироб­ництва, зберігання і транспортування, передачі і розподілу, торгівлі і збуту енергетичних продуктів: палива, електричної і теп­лової енергії.

 

Енергетика була і залишається головною стратегічною передумовою розвитку економіки, основою забезпечення усіх видів життєдіяльності суспільства. Тому визначення та реалізація напрямів її розвитку є пріоритетними завданнями у забезпеченні національної безпеки, політичної та енергетичної незалежності, неухильного економічного розвитку.

 

Паливно-енергетичний комплекс України, сформований свого часу як складова частина паливно-енергетичного комплексу СРСР, не повною мірою відповідає умовам функціонування енергетики в незалежній державі. Одним із визначальних факторів стану економіки країни є її енергозабезпеченість. За прогнозами, у 2005 році енергозабезпеченість України становитиме більш як 4 т умовного палива на одну людину, що значно менше, ніж у розвинених країнах світу.

 

Ключовим чинником для кожної країни є забезпечення її енергетичної безпеки. Енергетична залежність України від поста­вок органічного палива у 2000–2004 роках перевищувала 60%, тому енергетика країни в цілому потребує докорінної перебудови.

 

На сучасному етапі основними проблемами енергетики є:

 

Перше. Висока енергоємність ВВП України, яка становить 0,89 кг умовного палива на 1 долар США з урахуванням паритету реальної купівельної спроможності та перевищує середній рівень енергоємності ВВП у країнах світу в 2–3 рази. Наслідком високої енергоємності є надмірне споживання енергетичних продуктів і постійне зростання імпорту вуглеводнів в Україну.

 

Друге. Незадовільний технічний стан об’єктів енергетики, який характеризується критичним рівнем зношеності основних фондів (від 60 до 70%), зниженням надійності роботи енерге­тичних об’єктів, збільшенням питомих витрат палива на вироб­ництво електроенергії, збільшенням втрат у мережах при транс­портуванні енергопродуктів. Наприклад, в електроенергетиці втрати електроенергії при транспортуванні в мережах у 1991 році були 9%, а на сьогодні сягнули більш як 14%.

 

Третє. Неефективна система управління в енергетиці, яка формувалася спонтанно, діяла за деякими напрямами, в інтересах окремих груп впливу. Внаслідок цього держава частково втратила контроль над активами підприємств. Відбувся відтік професійних кадрів, знизився рівень науково-технічного забезпечення галузі.

 

Четверте. Відсутність диверсифікації джерел постачання первинних енергопродуктів (природного газу, нафти, ядерного палива). Така ситуація загрожує енергетичній безпеці держави.

 

Україна, з одного боку, обмежена у власних ресурсах при­родного газу, нафти, а також ядерного палива, залежна від одного джерела їх постачання та використала в основному потен­ціал власних гідроресурсів. З другого боку, Україна має достатні запаси вугілля та складових ядерного палива, включаючи уран і цирконій.

 

З точки зору глобальних енергетичних процесів, слід відзна­чити вигідне геополітичне та географічне положення України та пов’язану з цим її роль як значного транзитера енергетичних продуктів.

 

На відміну від країн нової хвилі розширення Європейського Союзу, Україна має достатньо потужні та розвинені газові, нафтотранспортні та електричні мережі, поєднані з транспорт­ними мережами держав Європейського Союзу, що дає їй змогу брати участь у формуванні європейської енергетичної політики та спільного енергетичного ринку.

 

Окремо хочу наголосити на рівнях цін і тарифів на енерго­продукти. Зокрема, середні тарифи на електроенергію для спожи­вачів України є одними з найнижчих серед країн СНД, країн Євросоюзу та країн, що є кандидатами на вступ до Євросоюзу.

 

Тарифи на електроенергію, яку споживає населення, є незмінними з 1999 року, а за ці останні шість років паливо подорожчало в середньому на 35%, витратні матеріали — на 30% тощо.

 

Аналогічною є ситуація з цінами на природний газ. Тільки країни, які видобувають його в достатній кількості для внутріш­нього споживання та для експорту, мають ціни на газ нижчі, ніж українські.

 

Структура тарифів потребує вдосконалення для забез­печення фінансової стійкості та інвестиційної привабливості енергетичних компаній. Ціни на паливо та електроенергію повинні бути такими, щоб забезпечувалося фінансування як виробничної, так і інвестиційної діяльності підприємств.

 

Потрібно посилити роль державних органів регулювання та контролю суб’єктів природних монополій з метою встановлення об’єктивних цін.

 

Підготовлено проект Основних напрямів Енергетичної стра­тегії України на період до 2030 року. Його сформовано на основі Енергетичної стратегії України до 2030 року та подальшу пер­спективу, розробленої Національною академією наук України з урахуванням рекомендацій попередніх парламентських слухань, пропозицій національних компаній, громадських організацій та з використанням статистичних матеріалів міжнародних енерге­тичних агенцій. Через розвиток енергетики забезпечується пере­творення України на впливового та активного учасника між­народних відносин у сфері енергетики, зокрема шляхом участі у міжнародних, міждержавних утвореннях та енергетичних проек­тах. Для цього необхідно на законодавчому рівні створити умови для діяльності відповідних суб’єктів у таких напрямах: імпорт–експорт енергопродуктів; реалізація та розвиток транзитного потенціалу; участь у розробці енергетичних ресурсів та споруд­женні енергетичних об’єктів за межами України тощо.

 

Незважаючи на прогнозовану економію енергетичних про­дуктів за рахунок структурного та технологічного енергозбере­ження до 2030 року, з урахуванням зростання ВВП та розвитку соціальної сфери очікується абсолютне зростання їх споживання. До 2030 року рівень споживання основних енергопродуктів збільшиться: на природний газ — на 13,5%, на нафту — на 87,5%, на електроенергію — на 74% та на вугілля — на 55%.

 

Забезпечення потреб в енергетичних продуктах планується здійснити за умов, по-перше, зменшення енергоємності ВВП та підвищення рівня енергозабезпеченості країни; по-друге, збіль­шення власного видобутку вугілля, урану, нафти та газу; по-третє, виробництва електричної енергії на атомних електростанціях на власному ядерному паливі; по-четверте, збільшення обсягів та глибини переробки нафти.

 

Щодо розвитку електроенергетики. Основою електроенер­гетики країни є Об’єднана електроенергетична система, яка здій­снює централізоване електрозабезпечення внутрішніх споживачів, взаємодіє з енергосистемами суміжних країн, забезпечує екс­порт, імпорт та транзит електроенергії. Вона об’єднує енерго­генеруючі потужності, розподільчу мережу України та міждержавні лінії електропередач, які зв’язані між собою системоутворюючими лініями електропередач напругою 220–750 кВ. Основними вироб­никами електричної енергії є 14 потужних теплових електростан­цій, 8 гідравлічних електростанцій та 4 атомних електростанції.

 

Загальна електрогенеруюча потужність перевищує 53 млн кВт, із яких потужність ТЕС та ТЕЦ становить близько 58%, АЕС — 26%, ГЕС та ГАЕС — майже 10%, блок-станцій та інших джерел — 6%. До 2030 року величина генеруючих потужностей має зрости до 73 млн кВт. Основою електроенергетичної системи України зали­шатимуться теплові електростанції. Обсяги виробництва електро­енергії тепловими електростанціями у балансі електроенергії бу­дуть постійно збільшуватися та у 2030 році подвояться порівняно з теперішнім рівнем.

 

Розвиток теплової енергії прогнозується з переважним використанням вугілля, частка якого в паливних балансах ТЕС становитиме в 2030 році близько 80%. Це сприятиме розвитку вітчизняної вугледобувної галузі і позитивно вплине на енерге­тичну безпеку держави.

 

Плануються реконструкція та модернізація 100% генеруючих потужностей та введення 10 млн кВт нових потужностей. За раху­нок таких заходів прогнозується значно зменшити питомі витрати умовного палива на виробництво електроенергії, що дасть змогу зекономити більш як 72 млн т вугілля.

 

У балансі потужностей енергосистеми України гідроелектро­станції не перевищують 9% (оптимальний показник — 15%), що зумовило дефіцит маневрових і регулюючих потужностей. Тому передбачається такий розвиток гідроенергетики:

 

§ завершення будівництва Ташлицької та Дністровської ГАЕС;

 

§ продовження реконструкції гідроелектростанцій Дніпровсь­кого каскаду (друга черга) та Дністровської ГЕС з метою подов­ження їх експлуатаційного ресурсу на 30–40 років;

 

§ спорудження нових гідроелектростанцій на річках Тисі, Дністрі та їх притоках;

 

§ реконструкція діючих, відбудова непрацюючих та споруд­ження після 2010 року нових децентралізованих малих гідро­електростанцій на малих водостоках з доведенням виробництва електроенергії на них до 3 млрд кВт-год. у 2030 році, що в 10 ра­зів більше, ніж у 2004 році.

 

У разі виконання намічених завдань у 2030 році виробництво електроенергії на гідроенергооб’єктах сягне 18 млрд кВт-год., що замістить до 5 млн т умовного палива та до 380 тис. т мазуту.

 

У ядерній енергетиці експлуатується сьогодні 15 енер­гоблоків типу ВВЕР загальною встановленою потужністю в 13,8 МВт.

 

За кількістю та потужністю наявних АЕС Україна посідає п’яте місце у світі. На сьогодні діючі ядерні енергоблоки АЕС у середньому відпрацювали 54% терміну.

 

Ключовими напрямами розвитку ядерно-енергетичного ком­плексу є продовження терміну експлуатації діючих АЕС та пер­спективне будівництво в ядерній енергетиці.

 

Виходячи з розрахунку потреб в електроенергії на прогнозо­ваний період до оптимізованого балансу розвитку теплової, ядер­ної та гідроенергетики в Україні, доцільно зберегти на весь період до 2030 року частку виробництва електроенергії АЕС на рівні 45%, тобто виробництво електроенергії АЕС має зрости до 2030 року вдвічі — з 87 до 150 млрд кВт-годин.

 

Перспектива розвитку ядерної енергетики є такою:

 

подовження терміну експлуатації енергоблоків на 10 років;

 

забезпечення роботи АЕС в маневровому режимі з добовим та тижневим варіюванням потужності в межах від 10–20%;

 

доведення коефіцієнта використання встановленої потуж­ності до 85–90%;

 

диверсифікація схем поводження з відпрацьованим ядерним паливом шляхом забезпечення можливості тривалого безпечного його зберігання на території України.

 

У разі реалізації цього сценарію прогнозований обсяг виробництва електроенергії буде забезпечений у такий спосіб:

 

§ до 2010 року нині діючі 15 енергоблоків АЕС працюватимуть у межах проектного терміну експлуатації;

 

§ у період 2011–2015 років працюватимуть 17 енергоблоків, у тому числі 6 — з подовженим терміном експлуатації і 2 — ново­збудовані;

 

§ у період 2016–2020 років працюватимуть 17 енергоблоків, у тому числі 11 — з подовженим терміном експлуатації, буду­ватимуться 6 нових енергоблоків, один із яких буде введено в експлуатацію;

 

§ у період 2021–2030 років працюватимуть 15–16 енерго­блоків, у тому числі 1 — з подовженим терміном експлуатації, буде введено в експлуатацію 9 нових енергоблоків, у стадії зняття з експлуатації перебуватимуть 5–6 енергоблоків АЕС.

 

Виробництво електричної енергії АЕС планується здій­снювати з максимальним використанням урану і цирконію влас­ного виробництва та освоєнням технології фабрикації ядерного палива. Передбачено, що за рахунок видобутого в Україні урану в 2005 році атомними електростанціями буде вироблено 30% електроенергії, у 2010 році — понад 60%, а починаючи з 2015 ро­ку — 100%. Передбачається також збільшення виробництва ура­нового концентрату та української складової в ядерному паливі з 20 до 40 %.

 

Важливою проблемою для українських АЕС є поводження з відпрацьованим ядерним паливом та радіоактивними відходами. Поки що лише Запорізька АЕС має власне сховище відпрацьо­ваного палива і відходів. Основним завданням щодо поводження з відпрацьованим ядерним паливом є створення централізованого сховища “сухого” типу.

 

Щодо розвитку електричних мереж. На перспективу до 2030 року щодо Об’єднаної електроенергетичної системи України зберігається концепція розвитку магістральних мереж, відповідно до якої системоутворюючі функції видачі потужності електростан­цій та забезпечення паралельної роботи з енергосистемами інших країн залишаються за мережами 330 і 750 кВ з поступовим зрос­танням ролі мережі 750 кВ.

 

До 2010 року передбачається спорудження об’єктів, які, по-перше, забезпечать видачу потужності електростанцій, фор­мування системоутворюючої системи ОЕС України для передачі потужності із надлишкових західних регіонів України у дефіцитні центральні і східні регіони:

 

§ посилять міждержавні зв’язки з метою збільшення експорт­них поставок електроенергії;

 

§ переведуть електропостачання півдня Одеської області від молдавської енергосистеми на генеруючі джерела Об’єднаної електроенергетичної системи України;

 

§ підвищать надійність електропостачання Кримського і Кар­патського регіонів та Східного Донбасу.

 

Для забезпечення паралельної роботи Об’єднаної електро­енергетичної системи України з енергетичним об’єднанням країн Європи необхідно виконати значний обсяг організаційно-технічних заходів, спрямованих на модернізацію та розвиток усієї енерго­системи і приведення стандартів її роботи до вимог Європейської енергетичної системи.

 

У наступні періоди для забезпечення сталої роботи Об’єднаної електроенергетичної системи України буде завершене формування двох транзитних магістралей напругою 750 кВт з дов­жиною лінії більш як 2 тис. км.

 

Географічне положення України дало можливість збудувати потужну мережу ліній електропередач міждержавного значення, які з’єднують Об’єднану електроенергетичну систему України з енергосистемами сусідніх країн. Введення Південного та Північ­ного транзитів в 750 кВ і відновлення лінії 750 кВ на Ісакчу та Жешув забезпечать технічну можливість експорту електроенергії обсягом до 20–30 млрд кВт-год. на рік.

 

Для задоволення потреб споживачів у якісному та надійному електропостачанні потрібно до 2010 року ввести в експлуатацію, як мінімум, 30 тис. км розподільчих електромереж. Планується приділити додаткову увагу розвитку мереж сільської місцевості.

 

Стратегічними цілями розвитку систем теплозабезпечення є надійне, якісне та безпечне постачання теплової енергії галузям економіки і соціальній сфері країни. Система теплопостачання по­требує докорінної технологічної перебудови з переважним вико­ристанням комбінованого виробництва теплової та електричної енергії, підвищення економічної ефективності та забезпечення екологічних вимог, оптимального співвідношення централізо­ваного та локального теплопостачання, встановлення чіткої еконо­мічної та технічно об рунтованої системи взаємовідносин у лан­цюгу споживач — виконавець послуг — енергопостачальна компанія. Потрібне також обов’язкове впровадження сучасних систем обліку теплової енергії.

 

Щодо розвитку вугільної галузі. Тенденції розвитку металургії, електроенергетики, інших галузей виробництва та соціальної сфери зумовлюють відносно стабільний попит на коксівне і зростаючий високими темпами попит на енергетичне вугілля.

 

За прогнозами, запаси вугілля в Україні становлять більш як 170 млрд т, у тому числі більш як 56 млрд т — розвідані запаси. Балансові запаси вугілля на діючих шахтах становлять близько 9 млрд т, промислові запаси — 6,5 млрд т.

 

На сьогодні у вугільній промисловості функціонують 167 вугледобувних підприємств. Через недостатні обсяги капі­таловкладень у вугільну промисловість Україна має найстаріший серед країн СНД шахтний фонд, а його прискорене старіння призвело до формування негативного балансу виробничих потуж­ностей. Тенденція зменшення їх обсягу перетворилася на сталу та набуває загрозливого характеру.

 

За період 1991–2004 років виробнича потужність вугледо­бувних підприємств зменшилася із 192 млн т на рік до 129 млн т. До того ж в останні роки потужності використовуються тільки на 79%. Майже 96% шахт понад 20 років працюють без рекон­струкції. Через повільну реструктуризацію галузі в експлуатації перебуває значна кількість дрібних та середніх збиткових непер­спективних шахт.

 

Перспективою розвитку вугільної промисловості є задо­волення потреб економіки країни та населення у вугіллі власного видобутку.

 

Довгострокова політика щодо розвитку галузі розрахована на три етапи. На першому етапі (2006–2010 роки) головними завданнями є підвищення безпеки праці та соціального захисту працівників галузі, комплексне розв’язання проблеми розвитку шахтного фонду, зокрема першочергове його відтворення на су­часній техніко-технологічній основі та подальше роздержавлення, створення ринкових механізмів та стимулів для підвищення ефективності вугільних підприємств.

 

Обсяг видобутку вугілля у 2010 році прогнозується збіль­шити до 91 млн т на рік, а виробничі потужності — до 105 млн т на рік. Для цього мають бути введені в експлуатацію нові вироб­ничі потужності на 17 млн т за рахунок завершення будівництва других черг на трьох шахтах, а також реконструкції діючих вугле­добувних підприємств із приростом потужності та підвищення коефіцієнта використання виробничих потужностей у цілому по галузі до 86%. Це забезпечить потребу національної економіки в енергетичному вугіллі за рахунок власного видобутку повністю, а коксівного — на 82%.

 

Потреба в імпорті коксівного вугілля становитиме 6,5 млн т на рік. Обсяги експорту енергетичного вугілля поступово змен­шаться до 5 млн т. Експорту коксівного вугілля не перед­бачається.

 

На другому етапі (2010–2015 роки) передбачається мати вуглевидобуток на рівні 96,5 млн т на рік. Імпорт коксівного вугіл­ля становитиме близько 6 млн т на рік. Для забезпечення роз­витку галузі мають бути введені в експлуатацію виробничі потуж­ності на 8 млн т за рахунок завершення розпочатого будівництва трьох шахт до 2001 року, а також реконструкції діючих вугле­добувних підприємств із приростом потужності. Коефіцієнт вико­ристання виробничих потужностей у цілому по галузі має становити 86%.

 

Третій етап (2015–2030 роки) розглядається як довгостро­кова перспектива. Обсяг видобутку вугілля зросте до 112 млн т на рік. Потреба економіки в енергетичному вугіллі буде забезпе­чена, а імпорт коксівного вугілля зменшиться до 2 млн т на рік, або до 6% потреби. Експорту вугілля не передбачається. Виробничі потужності на перспективний період мають зрости до 124 млн т на рік, коефіцієнт їх виростання — до 90%.

 

Щодо розвитку нафтогазового комплексу. У загальному балансі споживання первинної енергії в Україні нафта і газ становлять більш як 60%. Упродовж останніх років за рахунок власного видобутку потреби країни у природному газі задо­вольняються на 24–27%, а потреби в нафті — на 17–20% .

 

Ураховуючи нинішній прогнозний рівень споживання нафти провідними європейськими країнами, наближення економіки України і життєвого рівня населення до європейських стандартів, можна прогнозувати, що у 2010–2015 роках попит на нафту зросте до 35 млн т на рік, у 2020 році — до 40 млн т, а у 2030 ро­ці — до 50 млн т.

 

Попит на нафту планується задовольняти як за рахунок зростання обсягів її видобутку з вітчизняних родовищ, організації видобування вуглеводнів за кордоном, так і їх імпорту.

 

У перспективі розвиток нафтогазової промисловості харак­теризуватиметься зростанням та стабілізацією обсягів влас­ного видобування нафти з газовим конденсатом до 5 млн т до 2015 року. Планується до 2010 року збільшити обсяги пошуково-розвідувального буріння до 185 тис. м на рік, що майже у 6 разів перевищує фактичний обсяг пошуку і розвідувального буріння нафти у 2004 році. Виходячи з перспективного попиту на нафту та прогнозних рівнів видобутку нафти і газового конденсату в Україні, у 2010–2015 роках ми імпортуватимемо до 32 млн т нафти, у 2020 році — до 38 млн т і у 2030 році — до 50 млн т.

 

Суттєвим недоліком нафтотранспортної системи України є те, що зовнішніми надходженнями нафти вона пов’язана тільки з російською нафтопровідною системою, що призводить до моно­польного становища однієї країни у сферах постачання нафти в Україну та її транзиту. Тому заходи з диверсифікації джерел надходження нафти розглядаються як ключовий елемент забезпе­чення національної безпеки держави. Географічне положення України дає змогу задіяти різноманітні джерела постачання нафти незалежними шляхами з Азербайджану, Казахстану, Туркмени­стану, при цьому суттєво посиливши роль нашої держави як тран­зитера між нафтовидобувними країнами Каспійського регіону та важливими ринками збуту в Європі.

 

Нафтоперевальний комплекс у порту “Південний” та нафто­провід “Одеса–Броди” створюють технічні можливості для імпорту нафти також із країн Персидської затоки та Північної і Західної Африки. Реалізація проекту нафтопроводу “Самсун–Джейхан” через територію Туреччини істотно полегшила б імпорт нафти з Іраку та інших країн, обминаючи Босфор. Передбачається збіль­шення завантаженості системи нафтопроводів до 2010 року до 65 млн т на рік, до 2015 року — до 70 млн т на рік, а в подальші роки зберегти обсяги транспортування нафти або поступово їх зменшувати.

 

Збільшення обсягів транспортування нафти планується здійснити за рахунок поетапної реалізації проекту інтеграції нафтопроводів “Дружба” та “Адрія”, а також будівництва нафто­проводу “Броди–Плоцьк” та поетапної реалізації проекту Євро­Азіатського нафтопровідного коридору для забезпечення транс­портування нафти з країн Каспійського регіону (Казахстан, Азер­байджан) та країн Персидської затоки (Іран, Ірак, інші країни) до 2010 року — до 10 млн т і до 2015 року — до 20 млн т.

 

Перспектива розвитку нафтогазової промисловості полягає в зростанні видобутку газу до 28,5 млрд куб. м у 2010 році. Виходячи з балансів надходження та розподілу природного газу в Україні, на перспективу передбачається імпортувати природного газу з Російської Федерації до 28 млрд куб. м, із країн Середньої Азії — до 44 млрд куб. м. Залежно від ситуації з ресурсами при­родного газу протягом 2006–2010 років та 2011–2015 років на експорт передбачається поставляти від 6 до 14 млрд куб. м газу. Перспективними країнами щодо імпорту газу в Україну можуть бути Казахстан, Азербайджан, Іран, Ірак.

 

Існують пропозиції щодо кількох варіантів поставки ірансь­кого газу за маршрутом Іран–Україна–Європа. Для забезпечення диверсифікації поставок природного газу в Україну буде здійсню­ватись подальше вивчення цього питання. Аналіз обсягів транзиту газу свідчить про те, що транзитні потужності газотранспортної системи нині сягають своїх максимальних або проектних значень. Для підтримання надійного та ефективного функціону­вання газотранспортної системи до 2015 року планується цілком завершити реконструкцію всіх компресорних станцій. До 2030 року буде завершено модернізацію та технічне переоснащення газо­транспортної системи.

 

На сьогодні рівень газифікації житлового фонду в містах становить близько 77%, а в сільській місцевості — близько 32%. Для повної газифікації міст та сільських населених пунктів України до 2030 року потрібно забезпечити щорічний приріст газифікації на рівні 1% — для міст та 3% — для сільських населених пунктів.

 

Ураховуючи прогнозоване зростання цін на природний газ, загальні темпи газифікації населених пунктів України коригува­тимуться з урахуванням можливостей використання як альтерна­тивного власного джерела енергозабезпечення — електроенергії.

 

Загальна потужність шести вітчизняних нафтопереробних підприємств із первинної перегонки нафти на сьогодні становить більш як 51 млн т на рік. Основною проблемою нафтопереробної промисловості є необхідність проведення реконструкції і модер­нізації нафтопереробних підприємств з метою поглиблення пере­робки сирої нафти.

 

Стратегія вітчизняної нафтопереробки зорієнтована на випуск палива оптимальної якості, що відповідає технічно, еколо­гічно і економічно обґрунтованим вимогам за мінімальних витрат на виробництво.

 

Необхідно також створити державний резерв нафто­продуктів на випадок надзвичайних ситуацій. Для стабілізації цінової ситуації на ринку нафтопродуктів одним із першочергових заходів є створення вертикально інтегрованої нафтової компанії з видобутку, переробки та реалізації нафти і нафтопродуктів. Через діяльність вертикально інтегрованої нафтової компанії стане можливим дієвий вплив на роздрібні ціни на нафтопродукти виключно ринковими, а не регуляторними методами.

 

Стосовно основ політики в питаннях енергозбереження. З огляду на європейський вибір України подальший розвиток енергетики має здійснюватися на засадах ощадливого викорис­тання енергопродуктів в усіх сферах економіки. Економічно до­цільний потенціал енергозбереження країни визначається на рівні 45% обсягів сучасного споживання паливно-енергетичних продук­тів. Обсяги реальної економії енергетичних продуктів за рахунок енергозбереження настільки великі, що мають подвоювати власні паливні можливості країни. Лише завдяки впровадженню маловит­ратних короткотермінових організаційно-технічних заходів у най­ближчі півтора–два роки економія енергетичних продуктів реально може становити 12–14 млн т умовного палива на рік.

 

Реалізація можливостей енергозбереження стримується тим, що досі в країні не розроблено дієвого економічного меха­нізму стимулювання інвестування. Розроблення та впровадження енергоефективних заходів.

 

Розвиток енергетичного законодавства України є одним із пріоритетних завдань. Ураховуючи існуючий стан законодавства, яким регулюється паливно-енергетичний комплекс, розроблення та прийняття проектів нових законодавчих актів необхідно здійснювати на основі створеного перш за все єдиного рамкового закону, у якому мають бути передбачені основні засади правового регулювання всієї енергетики, визна­чені національні інтереси в цій сфері, встановлені правила діяль­ності для всіх учасників енергетичних відносин як державних орга­нів, так і суб’єктів господарювання, виходячи з принципів спра­ведливості, недискримінаційності та прозорості. У подальшому такий закон повинен стати основою енергетичного права України.

 

Підсумовуючи викладене, можна сказати, що реалізація планів розвитку енергетики гарантує розв’язання її проблем:

 

§ зниження енергоємності ВВП з 0,89 кг умовного палива на 1 долар США у 2005 році до 0,36 кг умовного палива на 1 долар США у 2030 році;

 

§ оптимізації структури виробництва електроенергії за видами палива;

 

§ досягнення соціальної спрямованості розвитку енергетики, зокрема, шляхом створення нових робочих місць, поліпшення умов праці та техніки безпеки;

 

§ забезпечення енергетичної безпеки шляхом зменшення рівня енергетичної залежності країни від зовнішніх поставок палива з 55% у 2005 році до 36% у 2030 році;

 

§ диверсифікації джерел і маршрутів постачання природного газу та нафти;

 

§ створення в Україні стратегічного резерву нафти та газу.

 

Шановні народні депутати! Шановні присутні! Я зробив спробу стисло надати інформацію щодо напрямів розвитку енер­гетики України.

 

Із сказаного можна зробити висновок, що у вітчизняній енергетиці як складних проблем, так і важкої роботи з метою їх розв’язання вистачить на багато відповідальних напружених років. Реалізація зазначених напрямів розвитку потребує спільних зусиль виконавчої і законодавчої гілок влади та постійної під­тримки суспільства.

 

Дякую за увагу.

 

Вывоз строительного мусора контейнерами, вывоз мусора. Вывоз мусора в Свободное пространство.

 

Управление государственного энер. Основні енергоефективні технолог. Существует ли угроза мировой войны против природы и за нефть. Киотский протокол. Опыт сша по энергосбережению в зданиях.

 

Главная страница ->  Технология утилизации 

Экологически чистая мебель:


Сайт об утилизации отходов:
Hosted by uCoz