|
|
Главная страница -> Технология утилизации
Заведующий лабораторией института угля и углехимии со ран. Вывоз мусора. Переработка мусора. Вывоз отходов.Анатолій Береза Проектна вартість робіт за «Програмою інвестицій у розвиток системи водопостачання й очищення води в м.Запоріжжя» становить 42,5 млн. дол. США. З них 28 млн. дол. — кредит Європейського банку реконструкції та розвитку, 9,3 млн. — кошти КП «Водоканал», 3 млн. дол. — із міського бюджету і 2,2 млн. дол. — технічна допомога міжнародних організацій-донорів і TACIS. Кредит ЄБРР видано на 15 років, із яких перші чотири роки сплачуються відсотки. Решта коштів повинна вкладатися в реалізацію проекту реконструкції водоканалу. Повне повернення кредиту — протягом 11 років по завершенні проекту. Можемо з великою часткою імовірності припустити, що екс-міністр фінансів Ігор Мітюков, підписуючи 21 травня 1999 року з першим віце-президентом ЄБРР Чарльзом Франком гарантійну угоду «Програма інвестицій у розвиток системи водопостачання й очищення води в м.Запоріжжя», був упевнений у її унікальності й важливості не лише для Запоріжжя, а й для України. І якби його тоді запитали: а чи варто вкладати гроші і робити бізнес у Запоріжжі, — напевно, відповів би ствердно. Минуло всього якихось три з половиною роки — і вже нинішній міністр економіки та євроінтеграції Валерій Хорошковський заявляє, що, швидше за все, не став би відкривати свою справу в цьому місті. Як видно з історії любові запорізького «Водоканалу» і Європейського банку реконструкції та розвитку, обидва твердження справедливі й несправедливі водночас. Грандіозний і кабальний Це все про нього, запорізький проект, який справді був першим у галузі житлово-комунального господарства міст України. Планувалося, що в ході його реалізації буде відпрацьовано подальшу схему інвестицій у цю галузь в інших містах без залучення бюджетних коштів. Грандіозним його називали під час підписання угод із ЄБРР, заявляючи, що він неодмінно дозволить підвищити міжнародний авторитет України. Сьогодні, коли захоплені оцінки поступово трансформувалися у визначення «кабальний, боргова яма», переконувати у протилежному стає дедалі важче. І навіть досвідченому майстру слова, главі Запорізької обласної адміністрації Євгену Карташову, це не зовсім вдається. — Отримати кредит ЄБРР було зовсім непросто, — нагадав він тим, хто сумнівався, на прес-конференції 4 лютого ц.р. — Я брав участь у засіданні в Лондоні, і ми домовилися з президентом банку та міністром фінансів, що ЄБРР вперше в Україні візьметься за фінансування нашого міськводоканалу. Уявіть, що таке отримати кредит під 2,5%, якщо сьогодні облікова ставка НБУ — 28%. Де ще можна отримати вигідніший кредит, аніж той, що ми отримали? Не вийшло одному з підписантів переконливо розвіяти сумніви. По-перше, кредитна ставка не 2,5%, а 8%. А по-друге, запитання поставлено неправильно: не «де», а «навіщо»? Хотіли як краще... Слід віддати належне, проект створювався під благородну мету: «Зменшення забруднення р. Дніпро внаслідок скидання неочищених стоків; зниження обсягів непродуктивних втрат води шляхом управління споживанням та зменшення витікання; поліпшення якості й надійності надання послуг із водопостачання та каналізації; поліпшення фінансових і виробничих показників діяльності позичальника та його кредитоспроможності; залучення приватного сектора у сферу комунальних послуг». Планувалося провести реконструкцію лівобережної станції очищення стічних вод, замінити устаткування на водонасосних і каналізаційних насосних станціях економічнішими, замінити водогони, встановити прилади обліку водоспоживання, провести модернізацію системи очищення води. І ще цілий ряд організаційних та технічних заходів, покликаних перетворити запорізький «Водоканал» на сучасне цивілізоване підприємство, що успішно розвивається. Реалізація проекту обіцяла дати щорічне зниження експлуатаційних витрат КП «Водоканал» на 2,7 млн. дол. Уся ця благодать мала б уже настати. У кожному разі, в кредитній угоді прямо записано: «Очікується, що виконання проекту буде завершено до 31 грудня 2002 р.». Але — …вийшло — як завжди! Поки що про поліпшення якості питної води запоріжці можуть забути — такий висновок зробили місцеві ЗМІ після засідання виконкому Запорізької міськради 17 січня ц.р. Та й як могла поліпшитися ця якість, коли з кошторису проекту в 42,5 млн. дол. США освоєно усього 5,398 млн., або трохи більше 1/8 всіх запланованих коштів. Робота на ДВС і ЦОС завмерла на стадії проектування, узгодження та часткового придбання устаткування. Єдине, що таки вдалося реально зробити, — замінити 6,5 кілометра водогону, хоча заплановано було реконструкцію 60 км. Усього ж у місті 2 тис. кілометрів трубопроводів, із яких в аварійному стані близько 50%! Не виконано найважливішу частину проекту: заміну насосного устаткування на економічніше. Саме за рахунок заміни насосів і планували отримувати ті самі 2,7 млн. дол. економії щороку, з яких реально повернути взятий кредит: крім перевитрати електроенергії (а вона становить понад половину в собівартості виробництва одного куба води), потужне устаткування стає причиною частих поривів на мережах, особливо вночі, коли відбір води знижується, а тиск зростає. У результаті втрати води замість того, щоб знижуватися, невпинно зростають і офіційно становлять 19,2%, а фактично — близько 40%. Тільки зараз почали встановлювати прилади обліку водоспоживання. Але найголовніше — через три роки «Водоканал» так і не знає, скільки всього якісної води потрібно Запоріжжю! І взагалі, з’ясувати норми споживання води має намір лише до січня наступного року. Оскільки, за словами начальника КП «Водоканал» Анатолія Шинкаря, першочергове завдання сьогодні — не поліпшення якості води, а... виконання договору з ЄБРР. Деяких особливо злопам’ятних запоріжців ця заява головного водоканальника просто-таки шокувала. Адже вони пам’ятають, що першочерговим завданням було доведення якості того, що тече у водогінних трубах, до стандартів питної води. І саме на досягнення цього завдання і спрямовувалося виконання договору! Чи, може, чогось недозрозуміли? Що ж, зате тепер усім зрозуміло: чистої води як не було три роки тому, так і немає і, судячи з усього, не буде в досяжному майбутньому, тому що: — лише нинішнього року «Водоканал» повинен повернути ЄБРР понад 7 млн. гривень за 2002 рік; — а також знайти кошти для повернення кредиту за підсумками 2003-го — це ще 6 млн. гривень. Втім, особливо напружуватися, мабуть, «Водоканал» не стане і «знайде» необхідну суму в кишенях запоріжців. Тим більше що їм уже нагадали Стару пісню про головне — тарифи За час дії договору з ЄБРР споживачі води в Запоріжжі чули її вже чотири рази в різних аранжуваннях. Але п’яте виконання виявилася просто... повним рімейком! На кардинальні зміни тарифотворців (їхню партію виконує міськвиконком) підштовхнув, імовірніше за все, багатосторінковий висновок офіційного аудитора КП «Водоканал» — фірми C.Lotti&ASSOCIATI. Аудитори ще в жовтні повідомляли банку: «Фінансове становище залишається серйозним. Очевидно, що фінансове становище КП «Водоканал» погіршилося за останні шість місяців і відчувається серйозна нестача коштів. Консультант не зміг точно визначити справжніх розмірів дефіциту готівки, оскільки він не зовсім упевнений у даних, на базі яких зроблено аналіз. Попередній аналіз показників засвідчив, що КП «Водоканал» неплатоспроможний». Тому аудитор рекомендує банку «або переглянути свою стратегію щодо КП «Водоканал», або наполягати на повному дотриманні умов існуючого кредиту. В останньому випадку КП «Водоканал», по суті, банкрут, і ЄБРР доведеться вимагати повернення кредиту у державних гарантів». Один із гарантів — міськвиконком — переймається серйозністю ситуації й ухвалює рішення: дотримуватися умови існуючого кредитного договору. Ні, робота після цього не активізувалася, вода не стала кращою, Дніпро — чистішим, устаткування — економічнішим, а управління — ефективнішим. Щоб стабілізувати фінансове становище «Водоканалу» і заспокоїти банк, легким розчерком пера з 1 жовтня 2002 року збільшилися тарифи на воду удвічі, а на водовідведення — в 1,7 разу. Але не для всіх споживачів, а лише для підприємств і суб’єктів господарської діяльності. Тобто для тих, для кого вартість води обов’язково «лягає» на собівартість продукції. Читач, напевно, вже уявив собі натовпи обурених «легким» рішенням директорів та інших представників юридичних осіб, які пікетують будинок міськвиконкому. І помилився. Нічого подібного в Запоріжжі не відбулося. І не тому, що керівники у нас такі тямущі й повною мірою поділяють відповідальність міськвиконкому перед ЄБРР. Усе простіше: виявляється, промислових гігантів (і, відповідно, найбільших споживачів води) це рішення взагалі не стосується. Оскільки воду їм постачає не «Водоканал», а... завод з підготовки води комбінату «Запоріжсталь». А в нього тарифи на питну воду втричі нижчі, ніж у «Водоканалу»! На закритті цього заводу спочатку наполягав ЄБРР: щоб підприємство змогло повернути кредити, воно має нарощувати обсяги постачання води. Але на якомусь етапі банк переконали відмовитися від цієї вимоги. За себе і за того хлопця Ось чому ні «Запоріжсталі», ні «Дніпроспецсталі», ні феросплавному, ні коксохіму не доведеться «розсьорбувати» водоканалівські проблеми. А ті, кому доведеться... ще більше порушуватимуть умови договору. Правда-правда, сам ЄБРР так вважає. У своєму листі від 18 жовтня минулого року банк пише міському голові: «рішення про коригування тарифів не відповідає положенням методики, а також суперечить відповідним положенням кредитної угоди. Затверджена методика містить план поступового зниження перехресного субсидування, беручи до уваги фінансові потреби КП «Водоканал» і платоспроможність споживачів. Однак останнє коригування тарифів, на думку банку, йде врозріз із накресленим планом і значно збільшує дисбаланс у тарифах». Бідолашний міськвиконком, із вогню та в полум’я! Але нічого не вдієш — треба дисбаланс усувати. І після тривалих пошуків та сумнівів міськвиконком ніби дослухається думки банку: з 1 лютого 2003 року тарифи для населення збільшуються, а для підприємств знижуються. Трошки. Тепер 1 кубометр води для населення коштує 57 копійок, а для підприємств — 2 гривні 14 копійок. Є, є-таки учні царя Соломона в міськвиконкомі. Хоча останні рішення і збільшили рівень перехресного субсидування. Зате! Рентабельність. Збільшилася. До 385 відсотків. Овації. Автора! Ніякої іронії: де ви ще бачили, щоб товар, собівартість якого 60 копійок (кубометра води в нашому випадку), продавали майже вчетверо дорожче! Спробував би якийсь виробник собі таке дозволити — та йому інспекція з контролю за цінами чи той-таки Антимонопольний комітет життя б не дали. А ось запорізький тарифотворець так закрутив, так вивернув, що хоч і порушив статтю 17 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та ще й КП «Водоканал» підштовхнув до порушень відразу за трьома пунктами вищезгаданого закону, а дивися-но — не бачать цих порушень ніде. У жодному державному органі, покликаному захищати інтереси споживачів. Точніше, бачать, ось тільки не знають, як (ні-ні, не до відповідальності притягти, крий боже!) змусити виправити явні порушення. Облдержадміністрація навіть не ображається за те, що методику утворення тарифів (до речі, нею ж, як одним із гарантів договору з ЄБРР, розроблену) ніхто у міськвиконкомі не шанує. Державна комісія з контролю за цінами в Запорізькій області безпорадно розводить руками. Антимонопольному комітету явно бракує волі до перемоги. Спілка промисловців і підприємців «Потенціал» навіть видимості активності в захисті своїх-таки членів не створює і за весь час не спромоглася хоча б погоджувальну комісію скликати. Залишається тільки суд. Ось лише сумнів гризе: хто ж йому дозволить об’єктивно розібратися і вплинути! Беремо чужі і на час, а віддаємо... чужі І все ж таки більше не має рації Валерій Хорошковський, який сумнівається, чи варто робити бізнес у Запоріжжі. Варто. Головне — передбачити всі особливості національного ведення справ і визначитися, який результат хочете отримати: фактичний чи грошовий. Ось ЄБРР припускав (чи все ж таки знав?), що вчасно у нас все одно нічого не зроблять, графіки постійно зриватимуть, щось доведеться погоджувати, змінювати тощо. Тому підійшов до укладання кредитної угоди розумно: по-перше, усі зміни необхідно погоджувати з банком письмово, а по-друге, за невибірку в термін кредитних коштів платити штрафи. Усе просто до геніальності. Поки з банком відбувається активне листування з будь-якого приводу, з хоча б трохи значимої зміни, час іде, дозволу на вибірку коштів немає, графік порушується, а грошики (штраф) — капають! Ось як треба справи робити. Воістину час — гроші. Жаль лише, що братимуться вони з нашої, споживчої кишені. Тепер жителям Запоріжжя і кільком підприємствам, та ще представникам малого бізнесу доведеться розплатитися не лише за кредит, а й за відсотки за кредитом, штрафи за безгосподарність і невміле управління. І все це з наших кишень під хлюпання води, далекої від будь-яких стандартів якості, що витікає з чергового пориву на водогоні. Однак не все так погано І справді, «не все так погано в нашому домі», як любить заявляти однойменна телевізійна програма. Бо є, здається, один пункт «Програми інвестицій у розвиток системи водопостачання й очищення води в м.Запоріжжя», з якого можна рапортувати: «Виконано». А саме — «e) залучення приватного сектора у сферу комунальних послуг». Принаймні по Запоріжжю вперто циркулюють чутки, що люди, котрі контролюють «Запоріжсталь», контролюють і КП «Водоканал». Звісно, не дуже хочеться вірити в ці вигадки. Інакше що ж вийде? Якась бізнес-група, за підтримки влади, неофіційно контролює комунальне підприємство, його фінансові потоки, у тому числі й кредити ЄБРР, та ще й з допомогою диких тарифів залізла в кишеню інших підприємств і хоче в’їхати в рай на чужому горбі?! І вони ж при цьому в білому. А Запоріжжя залишається з поганою водою, зате в неоплатному боргу. Принаймні у досяжному майбутньому.
Вопросы теплообеспечения всегда актуальны для России как страны с самым суровым в мире климатом, и сверхактуальны - для самых холодных ее регионов, расположенных к востоку от Урала. Теплообеспечение в нашей стране должно восприниматься как важнейшая составляющая энергетической безопасности государства. Нужно признать, что сегодня такое понимание отсутствует. И это очень хорошо показано в обсуждаемом Национальном докладе по теплообеспечению. Надо приветствовать появление такого обстоятельного документа, и можно лишь сожалеть, что он не появился на несколько лет раньше. Важно также, что данный доклад рассматривает проблему теплообеспечения в России системно и в то же время достаточно детально. Вместе с тем представляется, что та часть доклада, в которой описывается нынешнее состояние системы теплообеспечения и все ее беды, выглядит более весомой, чем часть, посвященная изложению предложений по совершенствованию данной системы в нынешних экономических условиях. Мне как сибиряку, то есть человеку, особенно остро чувствующему свою полную (если не сказать - абсолютную) зависимость от системы теплоснабжения, представляется излишне либеральной позиция авторов доклада в вопросах, касающихся возможностей приватизации объектов теплообеспечения. Полагаю, что государство при решении проблем теплоснабжения должно только усиливать свою роль, и ни в коем случае не ослаблять - даже ценой возрастания затрат на содержание этой сферы. Совершенно солидарен с авторами доклада в том, что в России необходимо создать специальный федеральный орган по теплообеспечению - возможно, с функциями и полномочиями министерства, и со структурой своих исполнительных органов в субъектах РФ. Только в этом случае возможно в приемлемые сроки поднять решение всех проблем теплообеспечения на государственный уровень, и тем самым облегчить и ускорить их решение. Позволю себе провести аналогию с угольной отраслью. Когда-то существовало мощное Министерство угольной промышленности СССР, и угольная отрасль процветала. Вместе с началом реформ угольное министерство упразднили, исчезло «угольное лобби» в правительстве, и за несколько лет угольная промышленность оказалась на грани полного краха. Сегодня же угольщики с каждым годом все более отчетливо осознают необходимость воссоздания угольного министерства. Примерно та же ситуация и с системой теплообеспечения - слишком незначительны возможности отстаивающих ее интересы структур в верхних эшелонах управления экономикой. Кстати, об угле. В обсуждаемом докладе слово «уголь», по-моему, вообще не упоминается, а ведь именно этот энергоноситель имеет наибольший потенциальный ресурс в России. Если запасы нефти и природного газа в России иссякнут через несколько десятилетий, то запасов угля в нашей стране хватит на несколько столетий. И если сегодня уголь не в состоянии конкурировать на российском энергетическом рынке с природным газом по причине искусственных демпинговых внутренних цен на последний, то с неминуемой нормализацией внутренних цен на газ (причем начало этому процессу уже было положено в 2001 г.) и с возможным достижением этих цен к 2015 г. до 80-100 долл./1000м3, уголь будет наращивать свою долю в топливно-энергетическом балансе России, и теплообеспечение страны будет в большой степени зависеть от угля. Так что уже сегодня нужно задуматься о перспективах перевода части ТЭЦ и котельных с природного газа (и мазута) на угольное топливо. Вывозу мусора и отходов. Вывоз мусора по Москве малого объема. Министерство энергетики российской федерации. Модуль передачи данных gm9/18-48. Концепция здания специализированного вуза бонн. Энергосбережение в карелии. Программа строительства гту. Главная страница -> Технология утилизации Экологически чистая мебель: |
